18 листопада - Європейський день боротьби із сексуальною експлуатацією та сексуальним насильством

 

 

Шановні батьки! Звертаємо вашу увагу!

    На базі Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда Україна» діє Національна дитяча «гаряча» лінія за номером 0 800 500 225 335 ˗ зі стаціонарного телефону або 161 111 - з мобільних (пн.- пт. з 12.00 до 20.00 та в сб. з 12.00 до 16.00) та Національна «гаряча» лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації, яка працює цілодобово за безкоштовним номером 0 800 500 335 (із стаціонарного телефону) або 386 (з мобільних, діє до 24.11.2017р.). Дзвінки на «гарячу» лінію є безкоштовними.

     Інформуємо, що Національна «гаряча лінія»  з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації з 25.11. 2017р. переходить на  загальноєвропейський номер 116 123 (безкоштовний з мобільних телефонів).

 

 

 

 

 

Графік роботи

 

психологічних консультативних центрів

для  педагогів, батьків та осіб,

 

 які їх замінюють, і дітей, які виховуються в умовах сім'ї

 

 

 

            Консультативні центри на базі ДНЗ № 4, 11 та 14 працюють  щомісяця кожного вівторка

 

Скачать
Поради батькам майбутніх першокласників.
Adobe Acrobat документ 165.4 KB

 

 

Служба у справах дітей Первомайської міської ради

 

вул. Грушевського, 3

м.Первомайськ, 55200

тел. (05161)4-25-96, тел\факс (05161)4-25-57

Email: pervomaysk.ssd@gmail.com

 

Начальник служби: Перкова Наталія Миколаївна, (05161) 4-25-96 

 

Завідувач сектору захисту прав, свобод та законних інтересів дітей 

Кравченко Лариса Львівна (05161) 4-25-57

 

Завідувач сектору опіки піклування та усиновлення

Волошаненко Лариса Борисівна (05161) 4-25 - 57

 

Первомайський міський центр соціальних служб сім'ї, дітей та молоді

 

вул. Грушевського, 10

м.Первомайськ, 55213

тел. (05161)5-53-77

 

Email: pmzsssdm@ukr.net

 

Кримінальна  міліція Первомайського МВ УМВС України в Миколаївській обл.

 

вул. Грушевського, 29

м.Первомайськ, 55213

 

тел. чергової частини: (05161)4-22-02, 102

№ кабінету співробітників КМДС -16 

тел.робочого кабінету:  (05161) 4-27-69

 

 

 

СКАЗКИ ДЛЯ АДАПТАЦИИ К ДЕТСКОМУ САДУ 

Чтобы адаптация вашего ребенка прошла успешно, необходимо сформировать у малыша положительную установку на детский сад. Детям, которые тяжело привыкают к садику, на помощь может прийти сказка. Она позволит ребёнку пережить, «проиграть» эту ситуацию, найти выход из нее и стать более уверенными в себе. 

СКАЗКА №1 

Котёнок Кузька идёт в детский сад 

Жил-был котёнок Кузька. Он был серенький, только ушки у него были беленькие. И была у Кузьки мама, большая полосатая кошка Мурка. 
Как-то раз мама сказала Кузьке: 
— Завтра ты в первый раз пойдёшь в детский сад для котят. 
— Детский сад?! А что это такое? — немного испугавшись, спросил котёнок. 
— Детский сад это такое место, где все котята вместе играют, кушают и спят, — улыбнулась мама-кошка. 
— Мамочка, а мой друг Дружок тоже там будет? 
— Нет, Кузька. Дружок будет ходить в детский сад для щенков. А по вечерам и в выходные вы будите встречаться и рассказывать друг другу, как вы хорошо провели время в садике, что нового узнали, в какие игры играли, — объяснила мама Кузьке. 
— Мамочка, мне грустно будет без Дружка. А ты со мной будешь? — спросил малыш-котёнок. 
— Нет, любимый мой, я тебя отведу в садик, а затем уйду домой. Ты там будешь играть с другими котятами и воспитательницами, пить молочко, спать. Не заметишь, как время пролетит, и я приду за тобой. 
Кузька внимательно выслушал маму, всё понял, но всё равно, ему не очень хотелось идти в садик. Он не мог представить себе, что столько времени будет один, без мамы. Тем более, что Дружка там с ним не будет. Котёнок долго не мог заснуть, ворочался в кроватке и думал, думал про детский сад. 
— Кузенька, просыпайся, вставай, пей молочко, чисть зубки, и идём в садик! — услышал котёнок с утра мамин голос. Вставать с постели совсем не хотелось, но и маму расстраивать не хотелось. 
На самом деле, Кузька надеялся, что мама Мурка передумает и, вместо того, чтобы идти в этот самый детский сад, они вместе пойдут на прогулку. По дороге котёнок молчал, а мама рассказывала ему о том, что он найдёт в садике новых друзей. 
— Мамочка, но ведь у меня уже есть Дружок! Зачем мне другие друзья?! — сказал он кошке. 
— Так ведь это совсем не плохо — иметь много друзей! Это ведь не значит, что ты Дружка забудешь! — рассмеялась мама. 
В этот момент они подошли к детскому саду. Навстречу им вышла пушистая серая кошка. 
— Я твоя воспитательница, а зовут меня Пушинка, — произнесла она. — А вон там другие котята, с которыми ты сможешь играть в разные игры. 
— Привет, я Мурзик! Пошли играть в догонялки! — один чёрненький котёнок подбежал к Кузьке и потянул его за собой. 
Мама Мурка помахала своему сыночку на прощание и вышла. Кузьке стало немного грустно, но Мурзик торопил его начать игру. Сначала они поиграли в догонялки, затем в прятки и в мячик, потом тётя Пушинка почитала им сказку «Кто сказал мяу», затем они выпили молочко и легли отдыхать. После сна игры продолжились. Кузька познакомился с другими котятами, было так интересно и весело, что он не заметил, как пришло время, чтобы идти домой. 
— Мама, это было так здорово! — сказал он своей маме по дороге домой. — Как мне хочется всё-всё рассказать Дружку! 
— Я думаю, что и ему есть чем с тобой поделиться, — ответила Кузькина мама. 
Действительно, Дружок уже ждал котёнка около дома, чтобы рассказать о своём дне, а также поиграть со своим лучшим другом. Они играли до самого вечера, но постарались пораньше лечь спать, чтобы не проспать и не опоздать в садик. 
На следующее утро Кузька встал раньше мамы и помчался пить молоко и чистить зубы. Он знал, что его ждёт ещё один замечательный день в детском саду. 

СКАЗКА №2 

Сказка про Грустинку (для мальчиков заменяем на мужское имя) 

Жила-была девочка Маша. Сначала она была совсем малышкой, а потом росла-росла и подросла. Да так подросла, что можно теперь ей было в садик идти с ребятками играть. Мама и папа так обрадовались, что Маша большая. Устроили праздник. Мама торт испекла, и Маша даже сама свечки задувала. 
На следующий день Машуля в первый раз в садик пошла, и так ей там понравилось, что даже уходить не хотела. Играла с игрушками, кушала кашу-вкусняшу. А еще у неё там дружок появился — Семён, такой весёлый мальчишка с кудряшками. 
Целыми днями они вместе играли. Семён садился на одном конце комнаты и толкал Маше большой грузовик. Маша ловила его, нагружала в кузов кубики и отправляла к Семёну, а он строил большую башню. Весело им было вместе. Даже засыпать было нескучно, потому что кроватки стояли рядышком, и они вместе закрывали глазки и спали. 
И вот в один осенний дождливый день, когда листья стали совсем жёлтыми, ветер принёс в детский садик Грустинку. Она была такая маленькая, серенькая, как микробик, влетела в форточку и спряталась в кармашек к Маше. И тут Машу как подменили. Стало ей грустно, она почему-то расстроилась, маму потеряла и давай плакать. Все ребятки и воспитательница её успокаивали, успокаивали... А слёзки сами собой всё равно капают, так кап-кап-кап... И всё Маша знает, что мама скоро придёт, просто сходит на работку, потом купит вкусный йогурт и прибежит за Машей. Знает это Маша, а всё равно почему-то грустно — хочется, чтобы мама прямо сейчас пришла... А это всё грустная Грустинка сидит в кармашке и Машу расстраивает, плакать заставляет. 
Семён Машу пытался развеселить: и в каравай предлагал поиграть, куклу ей в коляске прикатил — а Маша всё равно грустная. И тут Семён увидел, что у Машули глазки совсем мокрые. И решил ей помочь: 
— Дай, — говорит, — я твой платочек достану, и слёзки вытрем, не плачь! 
Вытащил Сёма Машин платочек, вместе с ним Грустинка из кармашка и вытряхнулась, и опять в форточку улетела. А Маша тут же улыбнулась, а потом засмеялась и стала снова весёлая. А Сёма и другие ребятки, конечно, очень обрадовались, что Грустинка совсем улетела, и все вместе побежали мультики смотреть. 
С тех пор Маша всегда свой кармашек проверяет, не застряла ли там Грустинка и никогда в садике больше не грустит. 

СКАЗКА №3 

Сказка о детской кроватке 

Жила-была детская кроватка. Она жила в детском саду в группе и стояла в спальне среди других кроваток. Осенью в группу пришли детишки. Многие кроватки застелили детским постельным бельём, и они стали красивыми. И ещё к ним стали приходить детишки. Они ложились в кроватки и кроватки их грели. Детишкам было в кроватках хорошо, тепло и они засыпали. Кроватки очень радовались. И только одной кроватке не досталось ребёночка и она очень грустила. Ей некого было греть, ей было скучно и одиноко. И вот появилась новенькая девочка (мальчик), которую положили именно в эту кроватку. Кроватка так обрадовалась. Девочка была очень миленькая, красивая, добрая. Кроватка была счастлива. Она очень ждала, когда девочка придёт к ней. А когда девочка приходила — кроватка старалась скорее согреть её, и подарить сон. Но вот девочке вдруг разонравилось спать в саду. Ложась в кроватку она постоянно спрашивала про маму. Кроватка очень расстроилась, она изо всех сил старалась согреть её, успокоить, чтобы девочка заснула. Но девочка не спала. Кроватка стала бояться, что девочка совсем не захочет спать и она снова останется одна. Ей от этого было очень грустно, ведь она уже так привыкла к этой хорошей девочке, ей так нравилось её греть. Кроватку создали для того, чтобы она дарила сон детишкам. Каждая кроватка мечтала делать это. А наша кроватка тоже И у тебя в садики тоже есть кроватка. Она тебя очень ждёт, она любит греть тебя и радуется, когда ты спишь в ней.

СКАЗКА №4 

Слонёнок Тоша идёт в детский сад 

Жила-была семья. Папа слон, мама слониха и маленький слоненок Тоша. Слоник подрос, и пришла пора, ему идти в детский садик. Он очень хотел туда попасть и вот этот день настал. Мама разбудила Тошу рано, умыла, одела его в новую одежку и повезла на машине в детский сад. 

В детском саду его встретила тетя воспитатель. Она показала ему шкафчик, в который он будет класть свои вещи и сменные тапочки. На шкафчике была наклеена красивая картинка — шарик, чтобы Тоша не перепутал свой шкафчик с другими. Слоник переобулся в другие тапочки, и мама провела его в группу. Там уже было много других слоников, они играли с кубиками, смотрели книжки, катали кукол в колясках. Тоша тоже нашел занятие, он увидел дудку, взял ее и стал гудеть. 

А потом слониха няня принесла завтрак и накрыла на стол. Слоники кушали кашу, сосиску, пили чай с хлебом и маслом... 

После завтрака слоник заскучал, но потом к нему подошел другой слоненок и они познакомились и подружились. Слоненка звали Гора. Он показал Тоше игрушки в группе, игры, и они весело играли. Тоша даже не заметил, как пришла мама. 

Рассказывать можно обо всем, что происходит в детском саду в течение дня. К рассказу взрослого можно добавлять комментарии ребенка. Он будет добавлять ситуации те, которые волновали его днем. А слушая ответы ребенка на вопросы, можно диагностировать состояние ребенка, его переживания. 

Вопросы к ребенку: 
Как ты думаешь, весело было Тоше в детском саду? 
Что его огорчало? 
Что понравилось Тоше? 
Как ты думаешь, что нужно Тоше, чтобы ему не было грустно? 

СКАЗКА №5 

Сказка про садик 

В далекие-далекие времена в одной маленькой деревеньке жили гномы. Это был очень дружный, веселый и трудолюбивый народ. Мужчины рано утром уходили в подземные шахты добывать драгоценные камни, а женщины оставались дома, чтобы приготовить еду и навести порядок в саду и в доме. Гномы, если ты еще не знаешь об этом, очень любят чистоту и порядок. И если бы тебе повезло пройти по этой деревне, то твоему удивлению не было бы конца: всюду так опрятно и чисто, что любо-дорого посмотреть! А какие чудесные сады у каждого гномичьего дома! Но самое главное — это то, что в каждом саду слышится звонкий смех: это дети играют и веселятся. 
И только в одном-единственном саду всегда тихо... Просто в этом доме никогда не было и уже не будет детей. Наверное, из-за этого у хозяйки дома всегда грустные глаза. Ухаживая за садом и дожидаясь мужа с работы, она часто думала о том, что даже саду не хватает радости. Ведь детские улыбки и смех дарят радость всему живому на Земле... 
В тот день, когда и произошла эта история, женщина пропалывала от сорняков свои любимые цветы и думала всё те же грустные думы. И вдруг раздались детские голоса: 
— Ой, ПетрОль, ты только глянь, какие у нее яркие перышки! Вот бы мне одно такое в коллекцию! 
— ЛенОль, надо просто проследить за ней, а вдруг уронит для тебя свое красивое перышко? 
Это брат и сестра из соседнего дома в погоне за чудесной птичкой с ярким оперением не заметили, как попали в сад грустной женщины. 
— ПетрОль, она играет с нами! — радостно закричала девочка, и детский смех, как перезвон колокольчиков, разнесся по всему саду. 
Женщина сразу же увидела удивительную перемену: сад начал оживать! Деревья одобрительно зашелестели листьями, а цветы подняли свои головки и стали раскачиваться в такт детским голосам. Даже птицы запели громче и веселее. А грустная женщина улыбнулась. 
Но тут ребята выскочили на тропинку и испугались, увидев свою соседку. Они, наконец, поняли, что бегают по чужому саду без разрешения, чего, конечно же, делать ни в коем случае нельзя! Увидев замершие в испуге детские личики, женщина поспешила сказать: 
— А почему бы вам не наведываться сюда почаще? И друзей позовите с собой. У нас очень большой сад! 
Вы и представить себе не можете, какая радость началась в деревне гномов! Теперь каждое утро все дети спешили в сад грустной женщины, где бегали, смеялись, придумывали новые игры, качались на качелях, исследовали новые дупла в деревьях, пробовали на вкус незнакомые плоды с фруктовых деревьев. Они приносили с собой любимые игрушки и играли ими все вместе. А вечером дети возвращались домой, раскрасневшиеся и довольные. Родители и нарадоваться не могли: теперь они могли спокойно делать свои взрослые дела, не переживая, что детям станет грустно или скучно. А с лица хозяйки сада теперь не сходила улыбка, и все уже стали забывать, что называли ее когда-то грустной женщиной... 
Так и повелось с тех пор в маленькой гномичей деревушке: именовать этот сад"детским садом». Говорят, что один знаменитый путешественник однажды проезжал мимо и залюбовался большим садом, где повсюду были слышны гомон и детский смех, от которого даже солнышко начинало улыбаться. И потом, путешествуя по всей Земле, он с удивлением рассказывал о виденном в той далекой деревеньке. Так люди и узнали, что такое детский сад, и как хорошо становится детям, когда они собираются вместе, а не скучают каждый в своем доме... 

СКАЗКА №6 

Сказка о Сонечке, садике и слонике 

Жила была девочка. Звали ее Сонечка. Она была хорошей девочкой, вот только очень не любила ходить в садик. Ее сестричка Леночка ходила в садик с удовольствием, у нее там были подружки — Варя и Поля. Девочкам было вместе весело и интересно. А у Софии не было подружек. Может, потому, что она была немножко капризной и чуть-чуть жадной. Попросит у нее кто-нибудь игрушку поиграть, а она не дает — жалко ей. 
Сидит София в уголке, дуется на всех — и на маму, и на воспитательниц, и на деток. На деток особенно — они так весело играют, и никто не обращает внимания, что ей так грустно. Так обидно стало Соне, что она схватила первую попавшуюся под руку игрушку и со всей силы бросила ее на пол. Пусть знает! 
И тут... Девочка увидела, что игрушка (а это был слоненок) заплакала. Тихонько так начала всхлипывать и в глазах-пуговках появились слезы. Софийка присела на корточки и стала внимательно рассматривать слоненка — а вдруг ей просто показалось. Ведь игрушки не умеют плакать. Нет, не показалось. Слоненок горько-горько плакал. Девочке стало стыдно. 
— Не плачь, не нужно, — она взяла игрушку на руки, — я... я не хотела тебя обидеть.
Но слоненок все продолжал хлюпать носом. Соня вытащила из сумочки, которую всегда носила с собой, носовой платочек и вытерла заплаканные глаза и хобот игрушке. 
— Ну, ты чего? 
— Мне, мне так грустно, так одиноко, а еще ты меня так обидела, — всхлипнул слоненок. 
— Прости, — девочке стало стыдно. — А почему тебе грустно? 
— Я здесь никого не знаю. Меня совсем недавно купили в садик. Раньше я жил на фабрике, вместе со своими братьями и сестрами, там было еще много игрушек, нам было так хорошо. А потом нас всех раскупили. Кого куда. Я попал к вам в детский садик, я здесь совсем никого-никого не знаю. Никто не хочет со мной играть, мне так одиноко. 
— Мне тоже, — вздохнула София. — У меня дома тоже — и папа, и мама, и сестричка. Дома так хорошо... 
— Хорошо, — согласился слоненок. — Только теперь мой дом здесь. Ты вечером обязательной пойдешь домой, к папе с мамой, а я останусь тут, в темной комнате, совсем один... 
И он опять заплакал. 
— Не плачь, пожалуйста, не плачь, — она гладила его по голове и вытирала слезы, — Я... я завтра опять приду к тебе. Честно-честно. Вот прямо с утра и приду. Ты просто ложись спать вечером и спи до утра. Когда проснешься — я уже приду. И буду с тобой играть. И сказки тебе расскажу. И даже познакомлю с другими игрушками, хочешь? 
— Конечно, хочу! — обрадовался слоненок. 
— Вот и хорошо, а теперь — давай играть! 
— Давай. 
Вот так София весь день и провела в садике, играя со слоненком. Она познакомила его с другими игрушками, чтобы ему не было скучно, пока она будет дома. И даже сама познакомилась с некоторыми детками, ведь вместе играть гораздо веселее. 
И каждое утро Соня с удовольствием шла в детский сад, ведь она знала, что там ее ждет ее друг — слоненок. И он будет очень-очень сильно скучать, если вдруг она не придет.

АДАПТАЦІЯ ДИТИНИ ДО ДИТЯЧОГО САДОЧКА.

Рекомендації ДЛЯ БАТЬКІВ

От і настав той час, коли ваша дитина іде до дитячого садочка. Напевно, немає батьків, які б не хотіли, щоб цей етап пройшов легко, спокійно, щоб малюк з задоволенням і без криків відразу ж пішов до дитсадка. Але так буває досить рідко. Частіше діти перших кілька днів чи тижнів плачуть, не хочуть відпускати маму. І в цьому немає нічого незвичного. Для дитини початок відвідування садочка — це стрес. І наше з вами завдання пом’якшити його настільки, щоб він пройшов непомітно і без неприємних наслідків.

Адаптація – це пристосування організму до нової ситуації, а для дитини дитячий садок, поза сумнівом, є новим, ще невідомим простором, із новим оточенням і стосунками. Адаптація (з лат. «пристосування») – процес призвичаєння організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному. Адаптація – активне засвоєння прийнятих у суспільстві норм і оволодіння відповідними формами спілкування й діяльності.

Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок? Ні. Одні діти впевнені, вибирають гру, йдуть на контакт із дітьми й дорослими, інші – менш упевнені, більше спостерігають, деякі – виявляють негативізм, небажання йти в групу, відхиляють усі пропозиції, бояться відійти від батьків, голосно плачуть.

Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму вдома, й невміння гратися, й не сформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина – недостатній досвід спілкування з однолітками та дорослими.

Процес пристосування (адаптації) до дитячого садка проходить індивідуально. Середній строк адаптації дітей раннього віку – 7-15 днів, молодшого дошкільного віку – 2-3 тижні, старшого дошкільного віку – 1 місяць. Виникнення у дитини стійкого «адаптаційного синдрому» свідчить про її неготовність до виходу із сім’ї.

Виокремлюють такі ступені адаптації:

· Легкий – поведінка дитини нормалізується (протягом 10 – 15 днів) – фізіологічна, природна адаптація;

· Середній (протягом 15 – 30 днів) – дитина худне, хворіє, але не важко, без ускладнень;

· Важкий (триває від 2 місяців і більше) – патологічна адаптація.

Виходячи з цього, виокремлюють три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя.

Перша група – ті, для кого процес адаптації легкий і безболісний. Такі діти комунікабельні, самостійні, спілкування батьків із ними доброзичливе.

Друга група – малюки, котрі адаптуються повільніше і важче. Поведінка нестала. Зацікавлення грою змінюється байдужістю, вередуванням. Малятам бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей навички гри та спілкування розвинені недостатньо. Діти малоініціативні, менш самостіні, дещо можуть робити самі але здебільшого залежать від дорослого. З боку батьків простежується нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, привітні звертання змінюються криком, погрозами або збільшенням вимог.

Третя група – діти, які важко пристосовуються до нового оточення. Вони зазвичай несамостійні, швидко втомлюються, ігрові навички не сформовані. У досвіді таких дітей – прояви авторитарності, жорстокості (чи навпаки – зайвої поступливості) з боку дорослих, що спричиняє страх, недовіру до вихователя або повне ігнорування його та інших дітей. Сон і апетит погані або зовсім відсутні. Діти часто хворіють, що ще більше вповільнює звикання до нового оточення й до нових вимог.

 

 

 Пропонуємо вам 14 правил для батьків, щоб адаптація дитини пройшла якомога легше і швидше:

 

1.      Віддавати дитину в дитячий садочок краще в теплу пору року, коли діти більшість часу проводять на прогулянці. Так дитині буде легше адаптуватися, оскільки ігри на свіжому повітрі, пісочниця — все дуже нагадує звичні умови її повсякденного життя.

2.      За тиждень-два привчити дитину до режиму, який встановлено в садочку і ввести в раціон дитини блюда, які готують в садочку. Таким чином на 2 стресових моменти стане менше. Дитина повинна звикнути прокидатися зранку (наприклад, о 7:00), спати вдень з 13:00, снідати і обідати приблизно в той же час, що і в садочку. Тоді їй буде легше звикати до умов садка.

3.      Навички самообслуговування. Навчіть малюка одягатися, роздягатися, їсти ложкою, відучіть від одноразових підгузків. Звичайно, якщо вам доводиться віддавати дитину в дитсадок в дуже ранньому віці, то ці навички можуть бути ще не сформовані на достатньому рівні. Головне, щоб дитина хотіла і пробувала самостійно одягатись чи їсти, а ткож вміла попросити про допомогу. Тоді вона комфортніше і впевненіше почуватиметься серед однолітків, серед яких знайдуться ті, що вміють робити це самостійно.

4.      Сформувати позитивну установку на садочок. Це дуже важливий пункт!Ніколи не лякайте дитину садочком. Такі фрази, як: “Заспокойся, бо відведу в садок”, “От підеш в садочок — побачиш!” здатні сформувати у дитини установку на те, що в садочку погано і його варто уникати всіма силами. Не використовуйте фрази, які містять негатив джля дитини (“А в садочку тобі доведеться таке їсти!”, “От підеш в садочок, а там мусово ділитися з дітками!”. Розповідайте дитині про садочок, гуляйте біля нього, спостерігайте за дітьми на майданчику в дитчяому садку, коментуючи все, що побачили.

5.      Не обманюйте дитину! Говоріть так, як є. Не варто дуже розхвалювати садочок, щоб потім у дитини не було розчарування. “Так, ти прийдеш в групу, а там багато діток. Спочатку ти нікого не знатимеш, але вихователька допоможе подружитись і вам буде весело!”. “Так, тобі доведеться бути в садочку без мами, я теж буду сумувати за тобою, але ввечері я обов’язково за тобою прийду!” — ось так краще розмовляти з дитиною.

6.      Навчіть дитину відпускати маму, гратися самій іграшками. Звичайно, не у всіх є така можливість, але добре, якщо у дитини є регулярний досвід того, що мама відлучається на декілька годин, а малюк тим часом залишається з татом, бабусею, нянею… Діти, які ніколи не розлучалися з мамою, так само, як і ті, у яких був невдалий досвід такого розлучення, можуть довше адаптовуватися до дитячого садочка.

7.      Навички спілкування. Покажіть дитині, як ділитися іграшками, як просити іграшку, як звертатися до дорослих. Ці навички пригодяться їй в групі дитсадка буквально з першого ж дня. Для підготовки дитини до дитсадка, відвідуйте групи раннього розвитку, хоча б для того, щоб дитина звикла до дитячого колективу, занять і необхідності слухати і чути дорослого.

8.      Спілкуйтеся з вихователями з повагою і доброзичливо. Дитина дуже уважно слідкує за вашими емоціями, реакціями, поведінкою. Таким чином, вона ставиться до інших людей так, як ви ставитесь до них, вона переймає ваше ставлення. Тому, прийшовши в дитячий садок вперше, дитина повинна відчути і зрозуміти, що вихователь — це “добра тьотя”, бо мама з нею привітна, спокійна і доброзичлива.

9.      Обов’язково прощайтесь, не тікайте, залишаючи дитину. Це стосується не тільки дитячого садка, але і будь-яких моментів розлучення. Дитині набагато легше зрозуміти, що мама іде і скоро повернеться, ніж збагнути, куди мама раптово поділася. В останньому випадку діти починають придумвати, що мама покинула їх і більше ніколи не повернеться. Тоді починаються сльози, переживання, істерики, небажання відпускати маму ні на секундочку.

10. Не порушуйте звички на перших порах, навіть погані (смоктання пальця, соски і т.п.) Якщо ваш малюк смокче соску, палець чи має ще якусь звичку, не намагайтесь відучити від неї паралельно з вступом до днз. Так ви додаєте ще один стрес вашій дитині. Зачекайте поки дитина адаптується до садочка, тоді займіться звичками. Або ще краще, відучіть від звички заздалегідь, ще до початку відвідування дитсадка.

11. Дитині більше уваги, тепла, ласки. Малюку, який почав ходити в дитсадок, приділяйте більше уваги, тепла, ласки, більше обіймайте, демонструйте свою любов, більше часу проводьте разом. Таким чином ви компенсуєте ту нестачу мами протягом дня і ще раз переконуєте, що мама продовжує любити, а не покидає в садочку, бо більше не любить.

12. Якщо дитині важко розлучатися з мамою, нехай відводить до дитсадка тато, бабуся чи ще хтось. Хоча б на перших порах.

13. Пам’ятайте, ДИТИНА ВІДЧУВАЄ ВАШУ ТРИВОГУ! Тому стояння під дверима групи і прислухання до того, що там відбувається, ходіння навколо садочка і “заглядання у вікна” ні до чого хорошого не приведе. Дитина, котра відчуває мамину тривогу чи страх, починає сама боятися і думати, що в садку з нею може трапитися щось неприємне. Для такої дитини період адаптації може не закінчуватися дуже довго — поки мама не заспокоїться і не відпустить свої переживання.

14. Приймати почуття дитини. Виключити нотації, переконання… Якщо дитина плаче в садку, сумує за мамою, ніколи не заперечуйте її почуття, не немагайтесь зразу ж переконати, що ці почуття марні. Просто прийміть їх, покажіть, що ви розумієте, що це нормально так відчувати. Скажіть: “Так, я бачу, ти дуже сумував / сумувала!” “Тобі було страшно, сумно, печально…”  Більш детально про відображення і прийняття дитячих почуттів можна прочитати в книзі Ю.Б. Гіппенрейтер “Общаться с ребенком. Как?”

 

                               Легкої вам адаптації!

 

20.04.2016р.

Скачать
Поради дорослим щодо гіперактивних дітей
Adobe Acrobat документ 89.3 KB

04.04.2016

Скачать
Магічні слова батькам.pdf
Adobe Acrobat документ 187.8 KB

14.03.2016р.

Скачать
10.02.2016
Агресивна дитина.pdf
Adobe Acrobat документ 182.3 KB
Скачать
20.01.2016р.
Як підвищити самооцінку у дитини.pdf
Adobe Acrobat документ 152.5 KB

          Дитина – дзеркало родини.         

 

         ВСІ БАТЬКИ В СВІТІ ХОЧУТЬ,  ЩОБ  

         ЇХ ДІТИ БУЛИ ЗДОРОВИМИ,

        ЩАСЛИВИМИ, ЩОБ У НИХ, КОЛИ

        ВОНИ ВИРОСТУТЬ, БУЛИ

        ЩАСЛИВІ РОДИНИ, ЩОБ ВОНИ

 

        ЗАЙМАЛИСЬ УЛЮБЛЕНОЮ     

        СПРАВОЮ, БУЛИ УСПІШН ТА

        ЗАМОЖНІ, ЩОБ ЇХ ЖИТТЯ БУЛО

                                         НАПОВНЕНЕ РАДІСТЮ  ЛЮБОВ'Ю.

 

    І це зрозуміло! Саме виходячи з цих добрих спонукань, батьки намагаються виховувати своїх дітей правильно: уберегти і застерегти від поганого, дати якомога більше знань, гарну освіту, поділитися досвідом своїм і своїх батьків. Іноді навіть доводиться насварити або відлупцювати дитину, знов таки ж з добрих спонукань, щоб більше не повторював помилок, а поводив себе добре.

 

   Мені згадується уривок з радянського кінофільму «Рідня»: семирічна дівчинка на кухні їсть ложкою варення з банки, забігає мама і кричить: «Скільки разів я тобі казала, не їси варення з банки і взагалі зніми цю дурнувату шапку!» Дівчинка йде. Мама заспокоюється, думаючи про щось своє, бере ложку і починає їсти варення з тієї ж банки… Що тут скажеш?

   Дитина народжується чистою, досконалою істотою. Вченими вже доведено, що гени та спадковість  грають не найзначнішу роль у формуванні особистості людини. Основним джерелом впливу на становлення особистості є середовище, в якому росте та розвивається дитина, люди, які оточують та виховують її.

   Дитина – це щира і довірлива істота, для якої батьки  - це боги. Щоб вони не робили, як би не чинили, для неї їх вчинки, поведінка, звички природні і єдино правильні. З самого народження маленька людина несвідомо вбирає їх поведінку, погляди, відношення до життя та людей, установки та принципи. Батьки – це взірець того шляху життя, про який говорив Конфуцій.

 

   …Одна моя подруга часто жалілась мені на те, що її шестирічна дочка росте нечупурою: постійно розкидає свої речі, а потім не може їх знайти. Я намагалась підвести розмову до того, що, можливо, у сім’ї хтось веде себе аналогічно, але подруга стверджувала, що така звичка є тільки у її дочки і вона не може зрозуміти, звідки вона в неї взялась. Так склалися обставини, що одного разу після довгих посиденьок мені прийшлось залишитись у них ночувати. Зранку, коли ми прокинулись і почали збиратись, я спостерігала за своєю подругою і не могла стримати посмішки: вона ходила по кімнаті і шукала свій пояс від халата, колготи, помаду…

   Ще один мій знайомий постійно читає нотації своєму сину підлітку про шкоду паління, хоча сам палить вже більше 20 років. Як ви вважаєте, хлопчик коли-небудь прислухається до слів свого батька? Ніколи! Дитина, як дзеркало, відображає своїх батьків…

 

   Основи формування особистості закладаються до п’яти років, потім відбувається лише корекція характеру в зв’язку з новими обставинами (дитячий садок, школа, друзі і т.д.). Це не значить, що вищезгадана шестирічна дівчинка назавжди залишиться нечупурою, вона може стати дуже акуратною, якщо її мама стане такою ж, однак на те, щоб змінити вже звичний спосіб життя, знадобиться не один рік.

   Я в ніякому разі не хочу сказати про те, що діти є клонами своїх батьків, як раз навпаки. Кожна дитина унікальна, індивідуальна і неповторна. Діти є нашими мудрими вчителями, які відображають наші помилки. Вони є нашими орієнтирами в житті, які показують правильність обраного шляху. Якщо в родині присутня нелюбов, злість, обман, страх, дитина починає підсвідомо протестувати проти всього цього: стає некерованою, починає обманювати, в неї частішають спалахи гніву, вона може стати замкнутою, закритою, а може піти у хворобу. Звинувачувати своє чадо в поганій поведінці або неправильних вчинках – це все одно, що злитися на своє відображення.

   Але що робити, якщо раптом ви потрапили в таку ситуацію? Спеціалісти рекомендують в такому випадку залишити дитину в спокої та переключитися на себе.

Що зараз відбувається в моєму житті в чотирьох сферах:

- здоров’я;

кохання, сім’я;

- матеріальне благополуччя, реалізація талантів;

- мрії, бажання.

    Насамперед, запитайте у себе:

  - Що я хочу поліпшити в своєму житті?

  - Як я можу це здійснити?

  - Що мені необхідно для цього?

 - Хто мені допоможе в цьому?

Почніть діалог із самим собою, зробіть крок собі назустріч. Намагайтесь почути себе.

 

ОСКАР УАЙЛЬД СКАЗАВ: «КРАЩИЙ СПОСІБ ЗРОБИТИ ДІТЕЙ ХОРОШИМИ – ЦЕ ЗРОБИТИ ЇХ ЩАСЛИВИМИ». А ЄДИНИЙ СПОСІБ ЗРОБИТИ СВОЮ ДИТИНУ ЩАСЛИВОЮ, ЗДОРОВОЮ, КРАСИВОЮ, УЛЮБЛЕНОЮ, ВПЕВНЕНОЮ, СМІЛИВОЮ, УСПІШНОЮ ТА ПОЗИТИВНОЮ – ЦЕ САМОМУ СТАТИ ТАКИМ, ІНШОГО ШЛЯХУ НЕМАЄ.